Історія Тростяна для нас розпочалась у 1967 році, коли доцент кафедри підіймально-транспортних машин Львівського політехнічного інституту Ю.М. Микольський доручив студентам четвертого курсу Андрієві Лавитському (сьогодні засновник ПП Фірма «Горизонт АЛ», головний інженер проектів) та Ігореві Кузю (сьогодні завідувач кафедри «Теоретична механіка» Національного університету «Львівська політехніка») розробити як курсовий проект конструкцію гірськолижного витягу завдовжки близько 200 м для інститутської спортивної бази в смт Славське Львівської області. У тому самому році всі елементи конструкції спроектованого витягу виготовили в інститутських майстернях, витяг оперативно встановили та успішно ввели в дію. А влітку 1968 року А. Лавитський перервав свою практику в м. Свердловську та, як студент, котрий вже мав деякий досвід роботи з канатними дорогами, був представлений заступнику голови Львівської обласної ради ФСТ «Динамо» Анатолію Васильовичу Архангельському.
— Завтра їдемо у Славське, — оголосив Архангельський.
Сказано – зроблено. Наступного дня у службовій «Волзі» під’їхали до старого дерев’яного двоповерхового будинку спортивної бази «Динамо» у Славському, на подвір’ї якого знаходилась купа металевих деталей. Це був перший гірськолижний витяг для гори Тростян чеського виробництва ВЛ1000. Розпочати будівництво лижних трас саме на горі Тростян запропонував головний тренер «Динамо» з гірських лиж В.В.Теміров, котрого перед тим перевели у Львів із Середньої Азії.
— Креслення на це залізо можна отримати у ДПІ «Союзпроммеханізація», — повідомив Архангельський та відрядив А. Лавитського до столиці.
Незважаючи на те, що комплект отриманої у Москві технічної документації виявився разів у десять менший, ніж той, що вимагають зараз для початку будівництва навіть невеликого гірськолижного витягу, він примусив серйозно замислитись: до комплекту входили будівельні креслення, у тому числі поздовжній профіль траси. Студент Лавитський на той час не мав жодного досвіду роботи в будівництві та геодезії, тому довелось звернутись за допомогою до батька – інженера, дорожнього будівельника Степана Степановича Лавитського.
Перший погляд на креслення «Союзпроммеханізації» привів до невтішних висновків: масивні фундаменти станцій та опор не могли бути побудовані силами львівського «Динамо», оскільки на Тростяні не було жодних шляхів. Такий трудозатратний захід як створення тимчасових під’їзних доріг для постачання бетону та металоконструкцій вщент знищив би цілинне одерніння гори. Тому було запропоновано оригінальне рішення: замість масивних фундаментів легку та витончену металеву конструкцію із сталевих труб, яка дозволяла витримувати всі будівельні відмітки та надійно фіксувати опори у грунті. Масивні бетонні фундаменти залишили тільки на нижній станції.
Всі конструкції витягу довжиною 1148 м, зокрема бухту сталевого тросу довжиною понад 2300 м, транспортували «живою силою» – взводом солдат строкової служби.
2 січня 1969 року перший гірськолижний витяг на горі Тростян був успішно введений в експлуатацію.
Влітку 1969 року було побудовано витяг на горі Погар. Його проектом стала дипломна робота А. Лавитського.
Тим часом виникла потреба забезпечити витягами трасу слалома-супергіганту на г. Тростян завдовжки понад 2 км та перепадом висот 520 м, яка відповідала б вимогам Міжнародної федерації лижного спорту (ФІС) до спортивних гірськолижних трас. Для цього у 1970 році до першого витягу було добудовано гірськолижний витяг з урочища Шандрівка до центру Тростяну. Цей проект створювався під керівництвом молодого інженера А. Лавитського.
В період 1971-1973 років на схилах г. Тростян було споруджено ще 4 витяги (паралельний центральному, північний, верхній та нижній західні).
Ідея крісельної канатної дороги на гору Тростян завдовжки 2700 м виникла ще у 1972 році. Львівське обласне «Динамо» замовило проект в «Союзпроммеханізації» (м. Москва), проект фундаментів опор виконував А. Лавитський. Згідно з проектом необхідно було замовити велику кількість вузлів та комплектуючих на різних підприємствах СРСР – від Ленінграда до Куйбишева, що в умовах планової економіки було надзвичайно складно, майже неможливо. Допоміг випадок. У 1973 році у Львові проходила всесоюзна нарада, присвячена впровадженню системи керування якістю продукції. В ній брали участь керівники майже всіх главків. Після довгих засідань, нарад, виступів та дискусій керівники бажали відпочити та розслабитись, а при басейні «Динамо» було нещодавно споруджено першу у Львові сауну. У зв’язку з невеликим об’ємом приміщення було складено графік її відвідування учасниками наради. І тільки Анатолій Васильович Архангельський був постійним відвідувачем сауни. У результаті на кінець наради він мав на руках заявки на всі необхідні комплектуючі, підписані керівниками відповідних главків.
При проектуванні фундаментів станцій та двадцяти чотирьох опор крісельної канатної дороги знов виникла проблема складності транспортування будівельних матеріалів в гірських умовах, з чим було важко упоратись силами львівського «Динамо». Тому виникла ідея буронабивних паль, що дозволило значно заощадити ресурси та час, а також зберегти екологію схилу гори Тростян. Для буріння під фундаменти на схилах Тростяна вперше в практиці гірського будівництва було пристосовано військовий тягач АТЛ-5 з встановленою на нього буровою установкою УГБ-50А.
В цей час вже аспірант кафедри «Динаміка машин» А. Лавитський почав розробляти методику розрахунку канатних багатопрогінних систем за допомогою ЕОМ. Ця методика стала темою його дисертації та була покладена в основу сучасної системи автоматизованого проектування канатних доріг. Теоретичні розрахунки перевірялись практикою роботи канатних доріг.
Будівництво крісельної канатної дороги було розпочато у 1975 році, дорогу введено в експлуатацію у 1976 році.
Усього упродовж 1968-1976 р.р. в смт Славське було побудовано шість буксирувальних та одну крісельну канатні дороги. Славське став найкращим на той час гірськолижним центром СРСР.
